Візитка
Бабійчук Максим № 1
Воротар. Народився 28 квітня 1994 року в Запоріжжі.
Грав за команди: «Металург-2» Запоріжжя (2011/12) – 6 (-7); «Металург» Запоріжжя (дубль) (2012/13-15/16) – 51(-73); «Металург» Запоріжжя (15/16) – 4(-13);
«Буковина» Чернівці (2015/16);
«Нива-В» Вінниця (2016/17-17/18) – 11(-9) + кубок 2(-3).
– Максим, як розпочинався твій шлях у футболі?
– Грали у дворі в футбол. Брат поставив мене на ворота, бо не було воротаря. Потрохи почало виходити. Пішов у «Торпедо» Запоріжжя, де займавсярік. Потім мене забрали у запорізький «Металург», випускникомякого я являюсь.
– Не було бажання спробувати себе у нападі, забивати голи?
– Я бігати не люблю (сміється).
– Що тобі запам’яталося в тих командах, де ти грав?
– Всюди був хороший колектив, хороші тренери. У Запоріжжі було все дуже професійно налагоджено. Було все, що потрібно для професійної команди – база, структура, поля, повне екіпірування. Там була повна вертикаль виховання місцевих футболістів – від дитячих шкіл до юнацьких. Тому тепер так багато запорізьких футболістів грає у київському «Динамо» та «Шахтарі».
По тренерам можу відмітити Зайцева Сергія Іларіоновича, який наразі працює спортивним директором в «Карпатах», Марчук Володимир Володимирович, Віктор Степанович Жук – тренер по воротарям у Запоріжжі, дуже хороший спеціаліст. Тут уже працюю з Циткіним Володимиром Борисовичем – дуже якісно працює, душу вкладає в роботу.
– Як ви опинились у Вінниці?
– Трапилось так, що у Запоріжжі команда розпалась, і мій агент запропонував спробувати себе у «Ниві-В». Я приїхав, два тижні був на огляді, підписав контракт. І уже більше року тут.
– Серед вболівальників ходять чутки, що у минулому сезоні була домовленість, що перше коло в воротах грає Кулініч, а друге – ви. Артем відіграв перше коло та пішов з команди. На його місце взяли Кліщука, і ви знову опинилися другим воротарем. Не ображаєтесь на це?
– Не було такої домовленості. Ми мали з Кулінічем грати по черзі по пару матчів. Артем в своїх перших матчах показав чудову гру, зіграв «на нуль», тому я не можу мати ніяких претензій, що далі в основному грав він. Я це сприйняв належним чином. Має грати сильніший. Тепер, у зв’язку з травмою у Кліщука, я стою в воротах. Як буде після одужання Андрія – вирішувати тренерам. Але я завжди відчуваю в собі впевненість та силу конкурувати за місце у складі. Адже спорт без конкуренції – не спорт. Я ніколи не погоджувався на роль другого воротаря. Зараз у мене є шанс. Далі все залежить від того, як я буду грати, як буду виручати команду. А те, що ми зараз дуже мало пропускаємо голів – то заслуга всіх гравців і тренерів. Тренери нам пояснюють всі моменти, чого раніше не було. Тому ми почали мало пропускати зі стандартів. У Львові там був просто прикрий рикошет. Ну і захист у нас один з найкращих в лізі. Аби не багато травм – ми б більше очків здобули. А так лава запасних дуже коротка, на заміну нема кому вийти. Тому тренери змушені Маляренка в захисті спробувати.
– Вдома у «Ниви-В» вже шість нічиїх поспіль. Чого не вистачає для перемоги в рідних стінах?
– Постійний не фарт. Можливо ми його не заслуговуємо – але нам постійно не везе. Два пенальті не забили, штанги, перекладини… Як це назвати. М’яч просто не йде в ворота. Але ж ми не програємо.
– Яка гра вам запам’яталася найбільше?
– Домашня з тернопільською «Нивою». По накалу пристрастей, по драматизму. Два видалення, три пенальті, останній з яких вони не забили на останній хвилині. Гра качалась у різні боки. Як ми могли виграти, так і вони могли. У них хороша молода команда, дуже організовано зіграли. Але той останній пенальті… Я став у ворота, та думаю, перший вони забили, але другий пропускати в одній грі – це вже за надто, потрібно відбивати. Відчув якось, що він буде саме в той кут бити. Після того, як я відбив удар, бачу нападник ринувся на добивання. В мене серце чуть не стало. Пропускати дуже не хотілося на 94-й хвилині. Я кинувся за м’ячем та зумів випередити суперника.
– Якщо ви згадали гру з тернопільчанами, як можете прокоментувати два назначених пенальті в наші ворота?
– Перший пенальті – там була розрізна передача і нападник виходив один-на-один. Я кинувся на перехват та у чистому підкаті відбив м’яч в сторону. Це все чудово видно на відео та і по відскоку м’яча все зрозуміло. Але арбітр вирішив дати пенальті. Дуже прикро коли назначають такі не справедливі пенальті. По другому пенальті – там питань нема. Ми, після вилучення Борячука, грали уже у меншості. Почали з’являтися пусті зони в обороні, чим суперник і скористався. Прострелили м’яч повз мене і там нападник розстрілював ворота. Але Карвацький зорієнтувався та відбив круглого руками з воріт. Звичайно він розумів, що отримає червону картку, але цим він дав нам шанс закінчити гру в нічию. І ми цей шанс використали.
– З ким проживаєте разом?
– З Осадчим, Хохловим та Дмитренком. А так, я з багатьма раніше пересікався. І місцеві хлопці чудові.
– Як команда приймає теперішніх новачків?
– Добре. Ми розуміємо, що це допомога нам, щоб вигравати наступні матчі. Тим більше приходять люди, які мають досвід. І в першій лізі грали.
– Чим любите займатися поза футболом?
– Читаю. Майже всього Ремарка вже прочитав. Кронін – дуже хороший письменник. Він сам раніше грав у футбол. Музику люблю слухати.
Автор: Олег Семенов