– Андрію, чому Ви вирішили стати воротарем?
– Мій батько, коли навчався в школі, також грав у футбол та займався легкою атлетикою. В футболі він грав воротарем. Ми з моїм старшим братом також пішли на футбол. Спочатку він стояв на воротах, а я був польовим гравцем. А потім вийшло, що в одній з ігор не було воротаря, і поставили мене. З тих пір і стою на воротах.
– Вам сподобалось грати воротарем?
– Сподобалось. Не любив в дитинстві багато бігати.
– Чому не вдалося закріпитися в одеському «Чорноморці»?
– Я потрапив до «Чорноморця» взимку. Тоді він по закінченню сезону вилетів в першу лігу. В дублі не зміг закріпитися тому, що була велика конкуренція. Безотосний, Паст, Ширяєв… Та й команду дубля зробили більш омолодженою. Тому довелось грати за «Чорноморець-2», який згодом зняли зі змагань.
– Чому вам мало довіряли місце в воротах за три останні сезони в команді «Гірник-спорт»?
– Мене запросив до команди тодішній тренер «Гірника-спорт», Сергій Вардкесович Мурадян (прим. – колишній гравець вінницької «Ниви»). При ньому я часто грав. Потім до команди прийшов новий тренер, який довірив грати іншому воротарю.
– В пропущеному м’ячі чиєї вини більше – захисту чи воротаря?
– Будь-який пропущений м’яч на совісті воротаря.
– Щоб стати гарним воротарем, потрібно …?
– Потрібно мало пропускати. Гарний воротар відрізняється від поганого тим, що він менше пропускає.
– Яка із зіграних ігор запам’яталася найбільше і чим саме?
– Виділив би гру з «Рухом». Обіграли гарну команду, одного з лідерів першості. Булла гарна підтримка вболівальників. Були дуже приголомшливі емоції після гри.
– Чи були курйозні голи у ваші ворота?
– Ні, не було. Надіюсь, і не буде. Хоча, якось мені забили м’яч зі штрафного удару, з сорока метрів.
– Як потрапили до «Ниви-В»?
– У мене є агент, який займається моїм працевлаштуванням. Він мені запропонував Вінницю, де мною зацікавилися, і я погодився.
– Про яку гру хотілося б забути, як про жахливий сон?
– Це гра на Кубок України «Гірник-спорт» – «Динамо» (Київ). Тоді у киян грав основний склад, і ми програли їм 0:6. Гра склалась так, що моментів у них було багато, але найнеприємнішим спогадом залишилося те, що пропустив шість м’ячів.
– В минулому у вас виникали проблеми з відбиттям пенальті. Чи допомагає вам в цьому питанні тренер по роботі з воротарями, Володимир Циткін?
– Він нам розказує багато про пенальті та про інші моменти у грі воротарів. Ділиться своїм досвідом. Ми навіть після тренувань просили гравців, які у нас виконують пенальті, пробивати нам їх, щоб закріпити ці знання.
– Ви вже досягли піка своєї майстерності?
– Ні. Мені ще є куди зростати, і рости ще багато.
– Вболівальників турбує, що під час гри ви часто виходите далеко від воріт, майже до середини поля. Чи не боїтеся, що можуть закинути м’яч за «комірець»?
– Не боюсь. Від мене це вимагає тренер воротарів. Я контролюю ситуацію. Я не стою далеко, коли м’яч переді мною. Якщо гравець противника буде бити з 70-ти метрів, я встигну повернутися, поки м’яч буде летіти. Головне цього удару не «проспати». А так можна і команді допомогти, і підстрахувати.
– В одній з останніх ігор ви отримали мікротравму…
– Підвернув гомілкостоп, але все добре. Тренуватись можу.
– Ви одружені?
– Так, одружений. Я одружився 25 червня минулого року. Дружина мешкає в Одесі.
– Як свій вільний час проводите?
– Люблю просто прогулятися, особливо, якщо гарна погода. Пройтися по магазинах, сходити в кіно або спортзал. Люблю активний відпочинок.
– Ваші побажання вболівальникам Вінниці?
– Хочу побажати, щоб у них було більше позитивних емоцій після наших ігор. Щоб їх якомога більше збиралося на кожну гру. Хай завжди вірять у команду. Хай залишаються з командою і в перемогах, і в поразках.
Інтерв’ю взяв Леонід Загоруйко