Граючий президент «Ниви» Артур Загорулько згадав про тренування на початку війни, розповів про облаштування клубної бази і поділився планами.
-Перше питання стосується «довоєнного» турецького збору. Чому було вирішено їхати саме туди? Які були цілі і що там було взагалі?
– Як ви знаєте, «Нива» вже давно не виїжджала за кордон на збори. Хотілося перегорнути ті сторінки та розпочати нові. Виїхати куди-небудь за кордон, щоб повноцінно підготувати команду. Адже перед командою ставилися серйозні задачі. Можливо, того сезону ми і не змогли б підвищитися у класі, але збирали колектив на перспективу.
Спочатку планувався спаринг з однією командою з вищої ліги Казахстану. Але гру було перенесено через погодні умови, а потім почалася війна. Перші днів п’ять було не до тренувань. Всі переживали, постійно сиділи в телефонах, читали новини. Ніхто не знав та не розумів, що буде далі. Потім вирішили відволікти хлопців та почали тренування. Хто хотів – той тренувався. Хто не хотів – не заставляли. Також відразу всім повідомили, що якщо хтось хоче кудись їхати – ми його не триматимемо. Потім навіть зіграли три чи чотири спаринги. Спочатку з «Таврією», потім з «Карпатами» та, здається, з командою з Прибалтики. Знову ж таки, хто не хотів приймати участі у іграх – їх не примушували, але практично всі залишалися в розташуванні команди. Всі розуміли, що у кожного є питання, на які ніхто не міг дати відповіді. Ніхто не знав, що робити далі.
Коли термін наших зборів добіг кінця, було прийнято рішення розпустити команду.
– Чи думали про якийсь загальний трансфер команди до якоїсь країни Європи?
– Нікого не примушували повертатися в Україну чи ще кудись їхати. Кожен сам вирішував, що йому робити далі. Адже хлопці в нас заробляли невеликі гроші. І їм було потрібно якось влаштовувати своє життя далі, забезпечувати свою родину. Хтось залишився в Туреччині, хтось поїхав до Європи. Більшість осіли у Польщі, хтось у Франції, Німеччині та в інших країнах.
– З кимось із гравців підтримуєте зв’язок?
– Так. Спілкуємось з Георгієвим, з Сербулом та деякими іншими.
– Ви куди поїхали?
– У мене сім’я на той час знаходилась у Чорногорії. І за кілька днів до закінчення зборів у мене була можливість поїхати до сім’ї, що я і зробив. Приблизно півтора місяці посидів «вдома». Потім мені запропонували піти в місцеву команду «Зета». Це клуб вищої ліги, але на той час займав останню сходинку турнірної таблиці. І, здається, за 9 ігор до кінця чемпіонату відставав від рятівного місця на 12 очок. Ми зуміли наздогнати передостанню команду та за деякими показниками її випередили. Але у них там трішки дивна система: коли у команд рівно набрано очок, вони рахують історію протистоянь двох команд за всі роки. І наша «Зета» все ж вилетіла у першу лігу. Мені пропонували залишитись спортивним директором і у цій команді. І у іншу запрошували, яка приймала участь у кваліфікації до Ліги Європи. Але я вирішив переїхати до іншої країни. Потім почала з’являтися інформація, що, можливо, буде відновлено чемпіонат України у всіх лігах. І тоді я прийняв рішення, що поки не буду переходити ні до яких команд, поки не буде вирішено питання щодо поновлення нашого чемпіонату. Після того, як була проведена нарада Федерації футболу України, де майже було вирішено питання про відновлення чемпіонату, я зателефонував Олегу Остапенку і сказав, щоб він починав збирати команду. В першу чергу повернули в команду наших місцевих, які раніше виступали за клуб. Це Борячук, Петрук…
Коли я повертався в Україну, ще не було точно відомо, чи розпочнеться чемпіонат. І лише потім, коли я був уже вдома, на 100 % вирішили, що чемпіонат все ж буде.
– Тоді ПФЛ запропонувала всім командам Другої ліги автоматично перейти до першої ліги. І більшість команд скористалися цією нагодою. Чому ми відмовилися?
– По-перше, ми на той час ще нічого не знали. Коли розпочнеться чемпіонат, в якому форматі. А команда в нас ще не була сформована. Тоді у нас було майже 90 % складу – діти, які грали ще у своїх юнацьких чемпіонатах. Йти з ними в Першу лігу і привозити з кожної гри «сітку» голів? По-друге, я не хотів, щоб наша команда потрапила до Першої ліги через якісь незрозумілі схеми. Ми зайдемо туди чисто за спортивними принципами.
– Які задачі ставляться перед командою на завершення цього сезону?
– Давайте про плани я поки що нічого говорити не буду. Поговоримо вже по завершенню сезону. Ми маємо шанси зайти в Першу лігу за спортивним принципом, чому б ним не скористатися. Але маємо і безліч інших проблем, які нам потрібно вирішувати найближчим часом.
– Які проблеми?
– По-перше, ми не знаємо де ми будемо розпочинати наступний сезон. Я маю на увазі, на якому стадіоні. Саме 24 лютого минулого року нам мали відвантажити закуплений нами штучний газон на три поля з Туреччини. Добре, що не відвантажили, бо не відомо, де б він зараз був. А так газон тепер знаходиться і Вінниці. Ми вирішили всі питання із виділенням землі під наш новий стадіон і вже розпочали будівництво. Не буду загадувати, коли все буде готово. Можу лише сказати, що на першому етапі будуємо роздягальні, три поля і трибуни.
– Від вболівальників ще до війни звучало таке цікаве питання. Якщо гравцю Загорульку буде пропозиція із відомого та елітного українського чи закордонного клубу, що оберете?
– Ніколи не хвалив себе. І не буду хвалити. Але скажу, що мені надходили пропозиції і з клубів Прем’єр-ліги України, та з відомих закордонних клубів. Але я взявся за цей клуб. І я його не залишу, поки я тут. Адже я знаю та бачу, як у Вінниці вболівальники люблять свою команду. Мене дуже здивувало, коли ще за президентства Вадима Кудіярова я вперше вийшов у Вінниці грати, ы побачив скільки багато вболівальників на трибунах. У Прем’єр-лізі часто-густо менше вболівальників ходить на стадіон.
– Питання щодо вашої співпраці з Володимиром Циткіним. Як ви його запрошували в команду та чому звільнили?
– За Володимира Борисовича мені давно говорили, що він чудовий спеціаліст і порядна людина. Коли ми його запросили в команду, «Нива», здається, перебувала на передостанній сходинці турнірної таблиці. Які задачі тоді можна було ставити? Ми не могли ставити нереальні задачі, такі, наприклад, як вихід до Першої ліги. Тоді було вирішено просто грати у кожній грі на перемогу. Намагатися здобути максимальний результат. І це тоді дало свої плоди. За результатами другої частини чемпіонату ми зайняли друге місце, програвши, здається, всього дві гри.
– При всьому цьому на наступний сезон команда не зазнала великих змін. Кістяк зберігся. І навіть почали сезон непогано. А потім щось «зламалось». Що призвело в кінці кінців до припинення трудової угоди з Циткіним. Що ж трапилось?
– Не знаю. Можливо, в колективі щось почало відбуватися. Можливо, хтось відчув себе «великим футболістом», і що так все добре буде і надалі. В середині команди трапився якийсь збій. Дрібниць у футболі не буває. Стало зрозуміло, що щось потрібно міняти. І мною було прийнято рішення звільнити головного тренера та деяких футболістів. Можливо, було потрібно приймати більш радикальні рішення. І це не тому, що Володимир Борисович не впорався зі своєю роботою. Він є чудовим спеціалістом та чудовою людиною. Я нічого поганого не можу сказати. Але іншого виходу тоді я не бачив.
– Дякую! Успіхів вам і нашій команді! І перемоги нам над ворогом! Слава Україні!
– Героям слава!
Спілкувався Олег Семенов