fbpx
Футбольний клуб "Нива" Вінниця
8 Червня, 2017, 11:48

Інтерв’ю з головним тренером «Ниви-В» Володимиром Горілим

– Володимире Івановичу, як Ви потрапили в футбол?

– Я, як і всі хлопці, любив грати влітку у футбол, взимку – у хокей. Коли моя родина переїхала в Сімферополь, поступив в ДЮСШ «Таврія».

– Яка з команд, де Ви грали, запам’яталася найбільше?

–  Це «Динамо» (Київ). Я грав в цьому клубі тоді, коли там виступали футболісти, з якими поруч навіть проїхати в автобусі було за честь. Аналізуючи свою кар’єру, вважаю, що я, мабуть, тоді підігрував їм. Бо в мене ще не було досвіду і  впевненості. А в справжній футбол я вже більше грав, перейшовши до «Дніпра». Бо майстерність приходить лише з досвідом.

– Що б змінили в кар’єрі, якби була така можливість?

– Зважаючи на те, в яких командах грав, мабуть, нічого. Водночас би більш уважно ставився до спортивного режиму і підготовки до ігор. Це єдине, про що шкодую. Вчишся на помилках, але, на жаль, на власних.

– Яка різниця у футболі тих часів і теперішніх?

– Це філософське питання. В роки моєї молодості майстрів було набагато більше. Вони були на голову вище нинішніх. Зараз футбол – це більше бізнес, комерція. В мої часи такого не було.

– Погравши за «Дніпро», ви рік виступали за «Хапоель» (Хайфа, Ізраїль). Чому не затримались там довше?

– Умови, які були тоді у «Дніпрі» і «Хапоелі» – це як небо і земля. В Ізраїлі вони були набагато кращими. Коли я грав за «Хапоель», який перед цим підвищився в класі, він зайняв шосте місце у вищій лізі.. Пішов з «Хапоеля», бо мене не влаштовувало те, що головним тренером був поштовий працівник. Він розказував нам, як треба правильно грати у футбол, і це дратувало. Через рік і в «Дніпрі» умови стали більш прийнятними, і я знов повернувся до  цієї команди.

– Ви завершили кар’єру гравця у 30 років. Чому так рано?

– У мене був подвійний перелом ноги, і я не зміг тоді швидко відновитися.

– Тоді вирішили стати тренером?

– Той, хто грає на певному рівні, все одно бачить себе тільки у футболі. Коли стало зрозуміло, що виступати далі не зможу, я вирішив стати тренером. Олег Таран запросив мене працювати тренером у «Кривбас-2» (Кривий Ріг), який грав у другій лізі. Потім був друголіговий «Дніпро-2» та інші  команди.

– Що можете сказати про Валерія Лобановського, який був головним тренером, коли ви грали у «Динамо»?

– Це тренер-глиба. Вражала його відданість футболу. Валерій Васильович, мабуть, і вночі думав про футбол. Він був суворим, але порядним. Його слово було завжди, як закон. Валерій Васильович завжди виконував те, що обіцяв гравцям. Також він був дуже сильним психологом.

– Оцініть рівень гри команд другої ліги?

– Я трохи здивований, але приємно здивований. Вважав, що у другій лізі  рівень гри є гіршим. Але тут кожна гра – певне випробування і одночасно навчання.

– Чи не важко було тренувати «Ниву-В». Адже Ви очолили її, не маючи можливості підібрати гравців під своє бачення гри?

– У мене були деякі побоювання в цьому плані, але все вийшло по-іншому. Я не мав змоги побачити, якою була «Нива-В» до мого приходу. Але судячи із результатів, команда зросла, прогресує. І у неї є бажання прогресувати далі і навчатися. Не хочу казати, що це зробив я – ми це зробили всі разом.

– Після програшу кого звинувачуєте?

– Я завжди кажу, що програли ми разом. Коли я був футболістом, аналізував свою гру після програшу трохи поверхнево. Зараз, як тренер, роблю це більш ретельно. Переважно після програшів шукаю помилки у себе, в своїй роботі.

– Чи вважаєте Ви, що якась лінія нашої команди потребує підсилення?

– Запитайте у будь-якого тренера, чи задоволений він якістю гри своїх футболістів. І кожен відповість, що хотілося б кращого. Це ж саме скажу і я. Не буду називати нікого по імені, бо вважаю, що це некоректно.

– Яка з зіграних «Нивою-В» ігор запам’яталася найбільше?

– Найкраща гра – з «Рухом». Ми її виграли невипадково. Мені сподобалась і якість, і рахунок, хоча він міг бути й більшим.

– Команда може добре зіграти з сильним суперником і «подарувати» очки слабкому. У чому причина цього?

– Як і в житті, так і у футболі, все треба завойовувати своєю працею, талантом і ще потрібно заслужити трохи везіння. Ось цього нам деколи і не вистачає у грі з слабкими суперниками.

– За що можете похвалити гравця, а за що дати прочухана?

– Похвали від мене особливо не дочекаєшся. А дати прочухана можу, якщо футболіст виходить на поле і робить цим «послугу» – не веде боротьбу, не  викладається повністю. Для мене це – найгірше.

– Чи є в «Ниві-В» гравці, які на високому рівні можуть зіграти навіть в першій лізі?

– Звичайно, є. Але я не буду називати їх прізвища.

– Які слова зазвичай говорите команді у роздягальні, перед виходом на матч?

– Намагаюся налаштувати їх перш за все психологічно. У мене на провідному місці гумор. Не на кожну гру треба накручувати гравців, що це «наш останній і рішучій бій». Іноді сказаний жарт матиме більше впливу на гравців, ніж  довгі бесіди.

– Що в роботі тренера найважче?

– ….Програвати.

– Як проводите свій вільний час?

– Якщо є вільний час, люблю сходити на риболовлю. Але дуже не люблю, коли не клює. Подобається по суботах з друзями попаритися в бані на дровах. Це святе.

– Ви мешкаєте в Дніпрі. Як Вінниця?

– Приємно здивований деякими речами. У плані чистоти, організованості, транспорту і доріг Вінниця на голову вище Дніпра. Приємно прогулятися зеленими вулицями міста над Бугом.

– Кілька слів про Вашу сім’ю.

– Родина для мене є дуже важливою. У мене є  дружина і двоє синів, Данило і Тарас. Одному – 26 років, іншому – 16. Обидва у футболі. Старший син закінчивши  медичну академію, за моїм проханням пройшов ще спеціальні курси. Він – спортивний лікар у команді «Дніпро» U-19 (до 19 років). Молодший син тренується у футбольній академії. Коли є можливість на два-три дні, повертаюся до родини. Там на мене також чекає також мій улюбленець, за яким дуже сумую – йоркширський тер’єр.

– Щоб побажаєте вінницьким вболівальникам?

– Побільше віри,терпіння і ентузіазму.

Матеріал надав Л. Загоруйко

Прес-центр:

Питання до керівництва клубу