Інтерв’ю з форвардом «Ниви-В» Ігорем Маляренком

-Як розпочинався ваш футбольний шлях?

-Мене привів у футбольну секцію до Леоніда Сергійовича Мельника мій батько, який колись сам грав в футбол. Мені сподобалось і поступово все дійшло до професійного футболу.

-Яку роль в Вашому становленні, як футболіста відіграли перші тренери з «Нива-Світанок» ?

-Дуже серйозну роль. По-перше, в мене був дуже хороший тренер, і, як людина дуже приємна і як педагог дуже сильний. Він дав мені поштовх, так би мовити, в доросле футбольне життя.

-Потім продовжили навчання в футбольній школі «Авангард-Промринок 7» у Одесі. Як Ви там опинились ?

– Була пропозиція від «Чорноморця», це був фарм-клуб цієї команди, де грали всі найкращі вільні агенти. Ми там тренувались і звідти гравців забирали в різні футбольні клуби.

– Свій професійний шлях у футболі Ви розпочали відразу з вищої ліги Молдови. Хто вас туди запросив ?

– Мені запропонував туди поїхати на перегляд Олег Шікір, з яким ми тоді дуже багато спілкувались. У 18 років у мене була легка травма, але я зіграв в товариській зустрічі за команду «Ністру» (Атаки). Моя гра сподобалась, і через пару днів мене заявили за цю команду.

– З якою лігою українського чемпіонату можна порівняти рівень молдавської вищої ліги ?

– Порівняти можна  з нашою першою лігою. Тільки три команди: «Шеріф», «Зімбру» та «Дачія» за рівнем гри можна порівняти з нашою Прем’єр-лігою.

– Які умови були у Вас в «Ністру» ?

– Умови звичайні. Хоча, чесно кажучи – «слабенькі», але по футбольним міркам – нормальні. Футбольна база та поле в хорошому стані, а ось в побутовому плані були проблеми.

– Після трьох сезонів у «вишці» Ви пішли грати в Шаргород. Чим зумовлені такі зміни?

– Запросили. Після Молдови не було ніяких пропозицій від інших клубів, та й сім’я знаходилась в Україні. В мене мала народитися дитина, і я вирішив присвятити себе сім’ї. До того ж, добиратися

до Атак було далеко.

– За пять років виступів на область та за аматорів Ви провели зовсім небагато ігор. В чому причина ? Адже Ви багато забивали.

– Мене переслідували травми, адже непрофесійний футбол більш травматичний. Менше тренувань, тому, коли виходиш на поле, то збільшується ризик отримати травму.

-В командах аматорів не було тренувань. Чи не важко Вам переносити навантаження на тренуваннях в «Ниві» ?

-Мені не важко, я сам тренувався. Відносився до футболу професійно. Тренування були, звичайно, не такі якісні, як зараз в професійному футболі.

-Вболівальники Шаргорода та Липовця, де ви грали останні 2 роки, зараз підтримують Вас ?

– Так, звичайно підтримують. Дуже дружні відносини з вболівальниками. Я з ними приємно спілкувався, так само і вони зі мною. Весь час від них є підтримка.

– Стежите за тим, який стан справ у тих командах, де Ви грали?

– Звичайно. В мене там залишились добрі друзі, ми переписуємось з ними, спілкуємось. Вони мене підтримують, а я їх.

– Вас майже завжди випускають на заміну, але Ви все таки забиваєте. Як Вам це вдається?

– Тренерський штаб відвів мені роль «джокера». Виходячи на поле, я підсилюю гру команди. Так краще для команди.

-Ви зараз граєте в «Ниві» з кимось, з ким грали в аматорах ?

-Звичайно. З Браславським, Борячуком, Поповим. Практично всі вінницькі гравці – зі всіма ми грали в аматорах. Поліщук – мій партнер по команді, з яким ми грали в Липовці

– Хто з рідних приходить на стадіон підтримати Вас?

-З рідних мене підтримує дружина та молодший брат. Він також професійний футболіст, але в нього зараз нелегкий період, його переслідують травми, тому Він знаходиться у Вінниці. Також мій батько і донька, якій нещодавно виповнилося чотири роки. Вона в мене також майбутня спортсменка. Також приходять друзі.

– Автографи у Вас в Вінниці просили ?

– (Усміхається). Звичайно, просили. Дуже приємно, що мене впізнають.

– За які команди вболіваєте?

– Багато команд цікавить. Більше всього подобається англійська Прем’єр-ліга. Слідкую за нею.

– Ваш кумир у футболі?

– Важко сказати. Напевно, Девід Бекхем. За те, як Він поводить себе на футбольному полі та поза ним.

– Не пробували себе в інших видах спорту?

– Пробував. З самого дитинства пішов в секцію боксу. Два рази побув на тренуванні і вирішив, що буду футболістом.

– Ви вінничанин? Харчуєтесь та проживаєте вдома чи з командою?

– Так, вінничанин. Проживаю разом з дружиною та донькою. Моя дружина гарно готує, тому харчуюсь дома.

– Якими якостями, на Вашу думку, повинен володіти нападник?

Це гольове чуття. Нападника цінують по голам. Можна бути не стільки майстром, скільки вміти опинитися в потрібному місті в потрібний час. Це довів і Індзагі, й інші футболісти.

– Який Ігор Маляренко поза футбольним полем? Чи є у Вас якісь вподобання чи хобі?

– Дружина каже, що я – людина з «Камеді-клаб». Поза футбольним полем люблю пожартувати, гарний настрій, цікаву компанію. Не нудьгую.

-Над Соловенко не шуткували?

-Це дуже страшно.

-Він такий страшний ?

-Ні, не страшний. Це для себе страшно.

-Над ким з футболістів жартували?

-Над всіма, але вони на мене не ображаються

– Чи любити читати книги?

– Так, в основному книги з біографіями футболістів. Дуже цікаво.

– Чи є у Вас в команді футбольне прізвисько?

– «Макар», «Маляр». Чому «Макар»? Грали ми на кубок з Ромнами, і коментатор назвав мене Макаренком. Так і приклеїлось до мене – «Макар».

– У Вас на футболці № 11. З чим це повязано? Чи Ви обирали цей номер випадково?

– Мій молодший брат грає в «Скалі» теж під № 11. Тому я вирішив і собі взяти цей номер.

– Щоб Ви би хотіли сказати вінницьким вболівальникам?

– Хочу сказати, що дуже приємно виходити на поле за такої підтримки, яка спонукає нас до гарної гри і на здобуття високого результату. Вінниця таке місто, в якому повинен бути футбол.

 

Інтерв’юер – Леонід Загоруйко. Матеріал надано для офіційних ЗМІ СФК «Нива-В»