fbpx
Футбольний клуб "Нива" Вінниця
1 Квітня, 2021, 17:27

Дмитро Білик: «Хочеться, щоб двері нашого футбольного храму відкрились для глядачів»

Вашій увазі пропонується інтерв’ю з новачком вінницької “Ниви” Дмитром Біликом.

-Дмитре, ти став одним із новачків вінницької “Ниви”. Як адаптувався в команді та які емоції від декількох зіграних ігор?

– Адаптувався швидко, оскільки мав ігрову практику з деякими хлопцями роками раніше, коли грав за ФК “Вінницю” перед своїм від’їздом до Словаччини. Тому питання адаптації швидко відійшло. Стосовно перших зіграних ігор, емоції лише позитивні. Дві гри – дві перемоги, що може бути кращим для старту? Єдиним мінусом є заборона для вболівальників відвідувати стадіон! Хочеться, щоб двері нашого футбольного храму відкрились для глядачів.

Дійсно, перед від’їздом до Словаччини ти встиг пограти за “Держслужбовець” та ФК “Вінницю”. Але це все аматорський рівень! Через що довелось пройти за кордоном, аби зрости як футболіст-професіонал?

-Єдиною проблемою спершу був мовний бар’єр. Приблизно півроку мені знадобилось, щоб почати розмовляти і в повній мірі розуміти людей, які мене оточують. А якщо говорити про конкретні футбольні справи, то там, починаючи з 6-7 ліги, створені всі умови для розвитку. В кожному маленькому містечку є стадіон, за станом якого слідкують кожного дня.

 -Трішки про твій початок на футбольній стежині. З “Нивою” тебе пов’язують роки навчання в ДЮСШ “Нива”, але перед цим ти навчався в школі неіснуючого тепер донецького “Металургу”. Чому не вийшло продовжити зростати в структурі “металургів”?

-Чесно кажучи, мені важко відповісти на це питання. Не пригадую конкретної причини такого вчинку, оскільки тоді багато чого було пов’язано зі справами моєї сім’ї. Хоча все було непогано, навіть забив декілька голів в ДЮФЛ. Проте, скоріше за все, сімейні обставини зіграли свою ключову роль.

-Але зізнайся. Зважаючи, як на той час за “Металург” феєрив Олександр Косирін, тобі хотілось пограти за другу команду Донецька?

-Звичайно! Ми тоді відвідували ігри “Металургу” і насолоджувались грою основної команди, мріючи в один чудовий момент зайняти місце тих футболістів. Нам тоді ще видали екіпірування першої команди: футболки, шорти. Ми були настільки задоволеними, що не знімали їх навіть тоді, коли спали.

-Отже, ти відправився до Словаччини. Змінив там низку клубів за 6 футбольних років. В якому з колективів твої виступи були “в найяскравіших барвах” ?

– Безумовно, це команда Komarno! Ми виступали в словацькій 3-й лізі (в Україні це вважається 2-а ліга).

Я перейшов в той в грудні. Зібрали новий колектив, перед яким була поставлена мета з наступного сезону виграти лігу та підвищитись в класі. Ми з цим завданням впорались відмінно: перших півроку зігрались, налагодили атмосферу і далі виграли 3-ю лігу. Таким чином, виконали завдання.

-Як пішли справи після того, як ти приміряв на свої груди медалі переможця 3 ліги?

-Справи йшли на лад. Єдиною проблемою для клубу стала відмова спонсора продовжувати співпрацю. Разом з ним розташування покинула і низка гравців. Я також мав пропозиції з вищої ліги Словаччини, але керівництво зуміло мене вмовити залишитись. Я не хотів кидати клуб у важкі для нього часи і мав на меті допомогти у виступах в дивізіоні класом вище. Для “Комарно” це було історичним досягненням.

-Однак в своїй словацькій “епопеї” ти все ж змінив ще раз команду. На той час вже виникали передчуття про повернення на Батьківщину?

-Ні, повертатись до неньки України я взагалі не планував! Тоді склалась свого роду ситуація, що в “Комарно” прийшли спонсори з Угорщини. І склад почав кардинально оновлюватись, тут ми змушені були припинити співпрацю. Оскільки до кінця трансферного вікна залишалось мало часу, один мій знайомий запропонував перейти до “Велке Лудинце”. Таким чином, я там і опинився.

-Що б ти не планував, а доля зі східним напрямком вітру занесла тебе до Вінниці. Чому саме Друга ліга та найкомфортніше місто України?

-Я взагалі не підозрював, що опинюсь в складі “Ниви”! Минулого року, у лютому, у мене була травма та операція, після якої на полі більше не з’являвся. Повернувся додому в листопаді, займався своїми справами і випала нагода спробувати свої сили в клубі, на матчі я ще з раннього дитинства ходив вболівати.

Я вже мав можливість підписати контракт з “Нивою”, коли мені було 17-18 років. Тоді “Нива” виступала в Першій лізі. Проте з’явилися обставини, які від мене ніяк не залежали. З другого разу у мене вийшло поставити свій підпис в договорі з головною командою міста.

-Команда зуміла за два матчі набрати стільки ж очок, як за два попередніх кола чемпіонату. Яку оцінку можеш надати цьому?

-Лише позитивну! Команда починає набирати обертів від матчу до матчу. Робитимемо все можливе, щоб з кожною грою в нашу скарбничку додавались 3 пункти.

Тепер про роботу на футбольному полі. В останніх матчах ти непогано псував супернику нерви на флангах! Така твоя позиція чи вказівка тренерського штабу?

-Моя рідна позиція – це гра на флангах! В захисті чи вище і нападі – не має ніякого значення. Тренерський штаб бачить мене на позиції лівого захисника. А я, в свою чергу, готовий приносити користь команді на будь-якій ділянці поля для досягнення позитивного результату.

В перших іграх, на фланзі захисту мав завдання не дати супернику можливості загострювати гру біля наших воріт, а також виконувати об’єм роботи і загострювати гру під час наших атак. Старався виконувати завдання тренерів в повній мірі.

-На твоїй позиції кого у великому футболі ти вважаєш найкращим?

-Якщо брати захисну лінію, то слідкую за Трент Алекс Арнольдом з “Ліверпуля”. Якщо розмова йде про лінію нападу, то Кіліан Мбаппе – дуже швидкісний, технічний та цікавий футболіст.

-Уявимо момент. Перед тобою лежить контракт, який дає право грати за будь-яку команду на планеті. Залишається лише вписати її назву та підпис. Яким буде твій вибір?

-З самого дитинства любив “Мілан” завдяки тому, що там виступав мій футбольний кумир номер один – Андрій Шевченко! Більш за все, мій вибір був би очевидним.

-Чим в повсякденному житті полюбляє займатись Дмитро Білик? Не футболом єдиним, як кажуть!?

-У вільний від футболу час намагаюся приділяти увагу сім’ї. Полюбляю активний відпочинок, а також зі своєю красунею-дружиною обожнюємо подорожувати. З нетерпінням чекаємо закінчення пандемії, щоб знову відправитись знайомитись з різними країнами.

– І, традиційно, декілька слів для вболівальників.

-Хочу подякувати вболівальникам за їхню підтримку в кожному матчі. Можу пообіцяти, що ми з командою будемо намагатися гідно демонструвати силу та характер в кожному матчі. З нетерпінням чекаємо повернення небайдужих вболівальників на трибуни.

Спілкувався Андрій Пацановський

Прес-центр:

Питання до керівництва клубу