Воротар «Ниви-В» Павло Асаула: «Мрію зіграти у Лізі чемпіонів»

Павло Асаула. Воротар. Народився 12 липня 1996 року у с. Мала Жмеринка (Жмеринський р-н. Вінницька обл.)

Грав за команди: «Факел» Липовець (2014/15-16/17) – 24 (-?) + кубок – 4(-6); «Вінниця» Вінниця (2015/16) – 5(-?) + кубок -1(-0).

 

– Павле, як розпочинавсятвій шлях у футболі?

– Народився я у Жмеринці. Але оскільки батьки військові – був змушений переїхати з ними в Крим. Там і розпочав займатися футболом. Спочатку грав у дворі, потім дитяча школа в Євпаторії, школа Олімпійського Резерву в Сімферополі. Але коли розпочалися кримські події – однозначно вирішив повернутися в Україну. Почав грати за аматорів та навчатися на стаціонарі у Аграрному університеті на еколога. З ранку навчання, ввечері тренування та ігри.

– Як ти став воротарем? Можливо, пробував себе на інших позиціях? 

– Дуже часто воротарі, наприклад, Буффон, розпочинають грати

у нападі, або у центрі. Я ж відразу розпочав воротарем.

Відразу потягнуло стати в ворота. Зацікавило тим, що воротар – він особливий на полі. У нього навіть форма відрізняється.

– Не бентежило те, що лаври в основному дістаються нападникам, тим хто забиває голи? Воротар може парирувати три удари, а четвертий пропустити – і вболівальники казатимуть, що воротар – «дирка», а нападник тричі промахнеться, на четвертий раз заб’є – і буде героєм?

– Ні, не бентежить. Мені в воротах цікавіше. На кожній позиції важко грати. Але воротарська позиція – сама відповідальна. Одна помилка – і все.

– Розкажи трохи, як ти грав за аматорів?

– Якщо розпочинати з Криму, то в «Кримтеплиці» нас зібрали молодих хлопців. Там у нас були щоденні тренування, був тренер воротарів, що у аматорському футболі велика рідкість. У «Вінниці» теж були щоденні тренування. В Липовці – через день. Кожен тренер – був індивідуальність. «Кримтеплиця» – один з найяскравіших моментів. Там дуже велике значення приділялося тактиці гри воротаря. Дуже професійне відношення. Ми продивлялися ігри свої, ігри європейських команд. Тренер воротарів їздив у закордонні команди, навчався там, та передавав свій досвід нам. І то було досить цікаво. Ось вважають, що воротар з маленьким зростом – то не воротар. Але в наш час тенденція міняється. Головне грати тактично, не по шаблону. Тепер у нас тренер Циткін Володимир Борисович – це безумно сильний тренер. Кращого тренера я не зустрічав. Настільки грамотно та доступно нам все подає. Також в плані воротарської психології він багато нам допомагає. За ці кілька місяців, хоч я і постійно в запасі, я набрався багато досвіду. Йдучи в «Ниву-В» третім воротарем я розумів, щонайближчим часом ігрової практики у мене не буде. Але я прийняв цей виклик самому собі. Буду намагатись показати себе, набиратись досвіду. А там буде видно.

– Дивлячись з лави запасних, як ти можеш прокоментувати останні ігри, що нам не вистачає для перемог?

– Хто бачив нашу останню гру у Львові – бачив, що у хлопців є бажання грати. У кожному куточку поля пацани стараються. Їм не можна дорікати у відсутності настрою на гру. Але чогось не вистачає. Я не можу точно сказати чого. У Львові пропустили швидкий та не обов’язковий гол. Там була хороша подача з кутового, але гол забили випадково.

– Що ти полюбляєш, крім футболу?

– Я люблю бойові мистецтва. Слідкую за цим. Трохи сам займався бойовим самбо. Не так давно у Вінниці був турнір. На жаль, я не зміг бути присутнім, але подивився в запису всі бої. Люблю активний відпочинок. Кудись поїхати, десь пройтись. Намагаюсь побувати у всіх цікавих місцях Вінницької області. Був у метеоритному кратері під Іллінцями. Та навіть взяти наш ботанічний сад. Тут вирощено багато рослин, які більше ніде в Радянському Союзі виростити не могли.

– Твої мрії у футболі та поза ним?

– У футболі мрію зіграти в Лізі чемпіонів. Але це не є планка моїх мрій. Буду намагатись досягти максимуму. Поза футболом – щоб мої батьки та мої рідні жили на достойному рівні.

– Як твоє сімейне життя?

– У мене є дівчина. Проживає вона у Вінниці. Звичайно, ходить на футбол, вболіває за команду.

 

Спілкувався Олег Семенов