Учасниця велопробігу до Бучі на матч «Ниви»: «Це неймовірні емоції»

Учасниця велопробігу на матч «Ниви» у Бучі Ірена Полубуткіна поділилася враженнями.

– Ірено, тебе, як відданого вболівальника “Ниви”, хочеться привітати з першою перемогою команди в поточному чемпіонаті. Який настроєм ти охоплена зараз?
– Чесно? Не очікувала. Радість перемоги відчуваю до сих пір! Скучила без таких емоцій. Сподіваюсь, що всі невдачі позаду, а далі – тільки підйом в турнірній таблиці
– Ваш спосіб відвідати матч у Бучі виявився найбільш оригінальним. Хто був автором цієї ідеї?
– Ми вже робили виїзд велосипедами в Хмельницький (тоді жартома запропонував Сергій Скоцький, а ми погодились). Було важко, але ми доїхали.

Вирішили, що катнемо знову, але вже далі. Думали про Тернопіль, але коли з’явився календар, то я обрала Бучу
– Цього разу досвід велопробігу до Хмельницького допоміг тобі подолати значно більшу відстань?
– Він дав нам зрозуміти, що нас очікує. Це були абсолютно різні виїзди. До Хмельницького жахлива дорога, у мене був не найкращий велосипед (цього разу купила нового). Але ми напрочуд серйозно готувались і тренувались.

А перед Бучею тільки декілька разів виїхали. Також  мали одного абсолютного новачка, який ніколи не проїздив понад 15 км вдень. Також до Хмельницького ми дісталися без жодної поламки, чого не скажеш про цей виїзд.
– Можеш розповісти детальніше?
– Першого дня їхали спокійно. Були важкі відрізки траси, як наприклад, від Махнівки до Бердичіва. Ми назвали цю ділянку “7 кіл пекла”. Зустрічний поривчастий вітер, спуски і підйоми, важко фізично… Ми збились з графіка. Через форс-мажор довелося міняти місце першої ночівлі. Хочеться подякувати хлопцям з Калинівки, які «підшаманили» мені велосипед. Сані, який підтримав нас в дорозі. І Олексію з Житомира! Він організував нам ночівлю.
А ось другого дня у нас були суцільні зупинки через поламки. Спочатку в Олега заклинило ланцюг, потім він порвався. Добре, що знайшлись небайдужі водії, які позичили інструменти. На усунення цих 2-х поламок пішло багато часу. І нам довелося їхати з максимально можливою швидкістю, щоб встигнути дотемна в Ірпінь.

Олегу було небезпечно їхати вгору тому, що ланцюг тримався “на чесному слові”, і в будь-який момент міг порватись через навантаження. Тільки ми більш-менш наздогнали графік, як я пробила колесо. Добре, що була запасна камера, але довго не могли знайти насос. Приїхали в Ірпінь, і відразу стемніло. До готелю 3 км: я знову пробиваю те ж саме колесо, камери немає. Довелося йти пішки. Заночували.

Вранці на шиномонтаж, заклеїли камеру. До стадіону 6-7 км. Зібрали речі, на старт, а колесо спустило знову. Знову шиномонтаж. Хотіли разом проїхати трішки з автобусом команди, але через пізній виїзд зустріли їх перед самим стадіоном
– Хто цього разу склав компанію у велопробігу?
– Олег Семенов та мій колега Віталій, також вболівальник “Ниви”. Бажаючих було багато, але перед самим виїздом вони повідмовлялись.
– Є бажання продовжувати такі акції? Можливо, вже обрали наступний маршрут?
– Одеса (сміється). Але, на жаль, ми там не граємо.
Казали, що більше ніколи не повторюватимемо. Але я впевнена, що це не востаннє. Такі виїзди дарують неймовірні емоції. Це перемога над собою в першу чергу: абсолютна самовіддача, враження, яких вистачає надовго.
– Ну і для інших вболівальників декілька слів.
– Наші вболівальники – найкращі! Ми не повинні опускати руки, зобов’язані вірити та підтримувати. Перемоги попереду!

Спілкувався Андрій Пацановський