-Як розпочинався ваш футбольний шлях?
-Мене привів у футбольну секцію до Леоніда Сергійовича Мельника мій батько, який колись сам грав в футбол. Мені сподобалось і поступово все дійшло до професійного футболу.
-Яку роль в Вашому становленні, як футболіста відіграли перші тренери з «Нива-Світанок» ?
-Дуже серйозну роль. По-перше, в мене був дуже хороший тренер, і, як людина дуже приємна і як педагог дуже сильний. Він дав мені поштовх, так би мовити, в доросле футбольне життя.
-Потім продовжили навчання в футбольній школі «Авангард-Промринок 7» у Одесі. Як Ви там опинились ?
– Була пропозиція від «Чорноморця», це був фарм-клуб цієї команди, де грали всі найкращі вільні агенти. Ми там тренувались і звідти гравців забирали в різні футбольні клуби.
– Свій професійний шлях у футболі Ви розпочали відразу з вищої ліги Молдови. Хто вас туди запросив ?
– Мені запропонував туди поїхати на перегляд Олег Шікір, з яким ми тоді дуже багато спілкувались. У 18 років у мене була легка травма, але я зіграв в товариській зустрічі за команду «Ністру» (Атаки). Моя гра сподобалась, і через пару днів мене заявили за цю команду.
– З якою лігою українського чемпіонату можна порівняти рівень молдавської вищої ліги ?
– Порівняти можна з нашою першою лігою. Тільки три команди: «Шеріф», «Зімбру» та «Дачія» за рівнем гри можна порівняти з нашою Прем’єр-лігою.
– Які умови були у Вас в «Ністру» ?
– Умови звичайні. Хоча, чесно кажучи – «слабенькі», але по футбольним міркам – нормальні. Футбольна база та поле в хорошому стані, а ось в побутовому плані були проблеми.
– Після трьох сезонів у «вишці» Ви пішли грати в Шаргород. Чим зумовлені такі зміни?
– Запросили. Після Молдови не було ніяких пропозицій від інших клубів, та й сім’я знаходилась в Україні. В мене мала народитися дитина, і я вирішив присвятити себе сім’ї. До того ж, добиратися
до Атак було далеко.
– За п’ять років виступів на область та за аматорів Ви провели зовсім небагато ігор. В чому причина ? Адже Ви багато забивали.
– Мене переслідували травми, адже непрофесійний футбол більш травматичний. Менше тренувань, тому, коли виходиш на поле, то збільшується ризик отримати травму.
-В командах аматорів не було тренувань. Чи не важко Вам переносити навантаження на тренуваннях в «Ниві» ?
-Мені не важко, я сам тренувався. Відносився до футболу професійно. Тренування були, звичайно, не такі якісні, як зараз в професійному футболі.
-Вболівальники Шаргорода та Липовця, де ви грали останні 2 роки, зараз підтримують Вас ?
– Так, звичайно підтримують. Дуже дружні відносини з вболівальниками. Я з ними приємно спілкувався, так само і вони зі мною. Весь час від них є підтримка.
– Стежите за тим, який стан справ у тих командах, де Ви грали?
– Звичайно. В мене там залишились добрі друзі, ми переписуємось з ними, спілкуємось. Вони мене підтримують, а я їх.
– Вас майже завжди випускають на заміну, але Ви все таки забиваєте. Як Вам це вдається?
– Тренерський штаб відвів мені роль «джокера». Виходячи на поле, я підсилюю гру команди. Так краще для команди.
-Ви зараз граєте в «Ниві» з кимось, з ким грали в аматорах ?
-Звичайно. З Браславським, Борячуком, Поповим. Практично всі вінницькі гравці – зі всіма ми грали в аматорах. Поліщук – мій партнер по команді, з яким ми грали в Липовці
– Хто з рідних приходить на стадіон підтримати Вас?
-З рідних мене підтримує дружина та молодший брат. Він також професійний футболіст, але в нього зараз нелегкий період, його переслідують травми, тому Він знаходиться у Вінниці. Також мій батько і донька, якій нещодавно виповнилося чотири роки. Вона в мене також майбутня спортсменка. Також приходять друзі.
– Автографи у Вас в Вінниці просили ?
– (Усміхається). Звичайно, просили. Дуже приємно, що мене впізнають.
– За які команди вболіваєте?
– Багато команд цікавить. Більше всього подобається англійська Прем’єр-ліга. Слідкую за нею.
– Ваш кумир у футболі?
– Важко сказати. Напевно, Девід Бекхем. За те, як Він поводить себе на футбольному полі та поза ним.
– Не пробували себе в інших видах спорту?
– Пробував. З самого дитинства пішов в секцію боксу. Два рази побув на тренуванні і вирішив, що буду футболістом.
– Ви вінничанин? Харчуєтесь та проживаєте вдома чи з командою?
– Так, вінничанин. Проживаю разом з дружиною та донькою. Моя дружина гарно готує, тому харчуюсь дома.
– Якими якостями, на Вашу думку, повинен володіти нападник?
– Це гольове чуття. Нападника цінують по голам. Можна бути не стільки майстром, скільки вміти опинитися в потрібному місті в потрібний час. Це довів і Індзагі, й інші футболісти.
– Який Ігор Маляренко поза футбольним полем? Чи є у Вас якісь вподобання чи хобі?
– Дружина каже, що я – людина з «Камеді-клаб». Поза футбольним полем люблю пожартувати, гарний настрій, цікаву компанію. Не нудьгую.
-Над Солов’енко не шуткували?
-Це дуже страшно.
-Він такий страшний ?
-Ні, не страшний. Це для себе страшно.
-Над ким з футболістів жартували?
-Над всіма, але вони на мене не ображаються
– Чи любити читати книги?
– Так, в основному книги з біографіями футболістів. Дуже цікаво.
– Чи є у Вас в команді футбольне прізвисько?
– «Макар», «Маляр». Чому «Макар»? Грали ми на кубок з Ромнами, і коментатор назвав мене Макаренком. Так і приклеїлось до мене – «Макар».
– У Вас на футболці № 11. З чим це пов’язано? Чи Ви обирали цей номер випадково?
– Мій молодший брат грає в «Скалі» теж під № 11. Тому я вирішив і собі взяти цей номер.
– Щоб Ви би хотіли сказати вінницьким вболівальникам?
– Хочу сказати, що дуже приємно виходити на поле за такої підтримки, яка спонукає нас до гарної гри і на здобуття високого результату. Вінниця таке місто, в якому повинен бути футбол.
Інтерв’юер – Леонід Загоруйко. Матеріал надано для офіційних ЗМІ СФК «Нива-В»